З ЮВІЛЕЄМ!

Сьогодн виповнилося 60 років від дня народження нашого земляка, народного депутата Украъни О.М.Стешенка. У привітанні членів бюро Сватівської районної парторганізації "ВО"Батькывщина"говориться:
"Вельмишановний
Олександре Миколайовичу!
В день 60-літнього ювілею приймайте, друже, найщиріші привітання з побажанням міцного здоров’я, плідного довголіття й жаданих перемог у Вашій державотворчій битві за незалежну Україну.
Відомий в Україні політик, дипломат, Ви починали свій трудовий шлях на родючих слобожанських землях рідної Сватівщини. Взірцем визнаного професіоналізму, сумлінного служіння українському народові стала Ваша робота на посадах завідувача оргвідділом райкому партії, голови верхньодуванського колгоспу «Червона Зірка», голови Сватівського райвиконкому.
Завдяки Вашому таланту управлінця, самовідданому служінню землякам, особливо в часи перебування на посаді члена президії Верховної Ради України та голови Комітету з питань державного будівництва та місцевого самоврядування, Сватове, як і весь Сватівський район, набули потужного економічного й соціального розвитку.
Ваші партійні побратими пам’ятають і пишаються Вашими трудовими здобутками: перемогою у Всесоюзному соціалістичному змаганні трударів «Червоної Зірки», будівництвом молокозаводу, капітальною реконструкцією стадіону «Нива», облаштуванням водоймища на вулиці Веселій, спорудженням меморіального комплексу Слави, Пам’яті і Скорботи й багатьма іншими звершеннями.
Тож від усього серця зичимо Вам, Олександре Миколайовичу, всіляких життєвих гараздів, особистого щастя, відваги та мужності в історичній битві за Україну.
За дорученням членів бюро
Сватівської РПО «ВО «Батьківщина»
В.В. Просін"
3 травня 2012 року

Щоб читали лише реальні та регіональні?

    Сватове – невеличке слобідське містечко. На відміну від великих міст, в нашому -- новини про ту чи іншу подію  розлітаються ще до того, як ця подія відбулася. Скажімо, переважна більшість сватівчан дізналася про те,

Був Орсівським, став Давиденківським

Пригадую, в далеких шестидесятих минулого сторіччя мені здавалося, що кращого за орсівський хліб (гості міста називали його сватівським) в усьому світі не існує: такий же він був запашний, такий ароматний, такий духмяний! Наїстися його було просто не можливо. А коли ще з

Чи українським є Луганськ?

Вчора в кисельовській "Великій політиці" почув таку собі політдурницю від Королевської:"Мнє сложно говоріть на украінском, вєдь я же роділась в Луганськє."
І що з того, хотілося запитати, що народилася в Луганську, а хіба Лугнськ не є українським містом? До вчорашнього телеефіру думав, що лише луганський піп Алєксій Слюсарєнко вважає Луганськ територією Росії. Наразі не здивуюсь, коли раптом партія Королевської матиме назву "Україна -- вперед до Москви!" 

ДНІПРО – НЕ ВОЛГА

                                Україна – не Росія

                                                         Л. Кучма

Були часи, коли могутня Волга,

Що мала назву Молодого Дона,

Впадала не в Каспійську глибочінь:

Хазарське море* Волга напувала...

ЗНОВ ПОВІЯЛО З ХОЛОДНОГО ЯРУ

Сьогодні народ села Юрівка, Любарського району, Житомирської області, тримаючи в руках звернення, підписане понад 700 співгромадянами (воістину громадяни!) вийшов на мітинг-протест проти закриття сільської школи. Юрівчани рішуче попередили табачниківську бригаду від освіти, що в разі закриття навчального закладу, перше, що буде зроблено

СВАТІВСЬКЕ НАВКОЛОГІМНАЗІЙНЕ ШАХРАЙСТВО ТРИВАЄ

До чого ж лукаві сватівські районні керманичі освіти! Кроку не можуть ступнути, щоб черговій афері ходу не дати. На минулому тижні вже вкотре змушували батьків переписувати "заднім" числом заяви про вступ дітвори до новонедоутвореного дуже сумнівного закладу освіти з першим росіськомовним класом, який намагаються хоча б якось зліпити-змостити на підвалинах знищеної україномовної гімназії імені В.Сосюри І все заднім числом, все заднім...Привчають дітей брехати, батьків брехати, бо самі вже так попросякалися брехнею підступною, що аж дичавіти почали.

Кому "пече" на Луганщині друга державна?

 
    Сьогодні написав в Facebook ось таке: "Кому "пече" на Луганщині друга державна? Цілком зрозуміло: збанкрутілим партійно-регіональним вождям, невдахам-письменникам -- промосковським холопам, просто луганським холопам, а ще, говорячі словами Василя Шкляра, безбожникам та сільській босячні, котрі, через власну маргінальну неспроможність самостійно мислити, підспівують "городським" холопам." 
І майже миттєво отримав відповідь з Одеси: 

4. Дике Поле: минуле чи майбутнє Луганщини?

***

Правобережна Україна… Виходить, що не такі вже вони «не наші» оті "кляті западенці-бандерівці", не такі вже й чужі. І, мабуть, зовсім не випадково на Волині тече Луга, а в нашому краї -- Лугань. Випадкового на цьому білому світі майже не буває: нічого ні з чого не виникає і безслідно нікуди не дівається. Все має свою логіку, свою історію, свій розвиток, говорячи грецькою, свій генезис…

3. Дике Поле: минуле чи майбутнє Луганщини?

Перечитавши історичні нариси Григорія Половинка, почав прилаштовувати книжицю на полицю і раптом натрапив на цікаве дослідження Заслуженого працівника культури України, директора Луганського обласного краєзнавчого музею Віктора Івановича Висоцького «Історичні аспекти топонімів Луганщини». І ось що там знайшов:

2.Дике Поле: минуле чи майбутнє Луганщини?

Нещодавно випадково натрапив на шовіністичні забави одного з луганських священнослужителів московського патріархату. Цей задирикуватий пан піп ось так і написав в своїій інтернет- сторінці в Однокласниках:

"священник алексий слюсаренко

41 рік, Россия, Луганск " 

   

Письменника Григорія Половинка добре знають на Сватівщині. Він часто бував в нашому краї, зустрічався з хліборобами, інтелігенцією, школярами, брав участь у багатьох літературних заходах, співпрацював із літстудійцями «Світанку», мав дружбу і глибоко поважав Миколу Назаровича Щепенка, шанував творчість Миколи Павловича Уманця. Був час, коли Григорій Григорович  працював художником у селі Гончарівка. Та й сьогодні Григорій Половинко підтримує давні дружні стосунки з керівником культурно-просвітнього товариства «Батьківщина», викладачем районної школи мистецтв імені Василя Зінкевича, поетом і композитором Василем Леоненком.

Історик Григорій Половинко добре знає минувшину нашої слобожанської землі. Погортаємо далі сторінки історичної розвідки.

«Дике поле — козацьке поле».

Дике поле: минуле чи майбутнє Луганщини?

Якось, перебуваючи в Луганську, зайшов скупитися до сучасної єврокрамниці, розташованої в центрі міста. Довелося звернутися по допомогу до гарненької господині одного з відділів, на елегантному спецодязі якої яскраво виділявся супермаркетовський логотип з назвою сусідньої держави:

— Пані, будь ласка, допоможіть знайти…

— А можно на русском? — несподівано грубо і жорстко обірвала на півслові красуня.

— Звичайно, можна. А чому не можна українською?

— Та ви ж не у Львові?

— Але ж в Україні.

— А де ви бачили в Луганську Україну?

Голос любові на той бік Ріки

Щойно прочитав на сторінці в Facebook ось це повідомлення
 Олена БондаренкоВолодимир Просінhttp://www.rukhpress.com.ua/012242/index.phtml

РУХ-ПРЕС | ГОЛОС ЛЮБОВІ НА ТОЙ БІК РІКИ

www.rukhpress.com.uaНизький уклін Вам, пані Олено! Дійсно, Іван Низовий був другом, однопартійцем, однодумцем і водночас Вчителем, порадником, а головне  -- він був великим Поетом і великим Українцем!

 "Повертаюся знов до землі,
до тієї землі, де в ранковій імлі
я робив свої кроки найперші малі
по росі прохолодній"...
Іван Низовий 

З таємних Сватівських архівів

Корляков — совість Єфремова!

Б. Корляков: «Мы голубые!». О. Єфремов: «В хорошем смысле голубые… От Корлякова не откажусь»

НІЧНІ РОЗМОВИ ПРО СВЯТЕ

священник алексий слюсаренко

41 рік, Россия, Луганск --ось так і написав в своїй сторінці в Однокласниках цей задирикуватий пан.

Вітаю Вас, Отче! Цікаво, чи Ви згодні, що Луганськ –– це Україна? Бажаю
Вам добра і злагоди! А ще хочу, щоб Ви, пане Отче, послухали ось це
http://www.youtube.com/watch?v=VouDm1IiZPE&feature=related%D0%A1%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%BB%D0%B0%D0%BD%D0%B0 Весна "Мій рідний край"
www.youtube.com

священник алексий слюсаренко

41 рік, Росси, Луганск

"Добрий день, шановний Володимир Володимирович!
Звичайно - згодний. Але не можу відокремити Луганськ і від Росії. Тут в
інтернеті є можливість подолати кордони, що виникли завдяки духовному
занепаду наших народів... Відокремлення України від Росії мені нагадує
відокремлення Ізраїлю від Іудеї.. А у Слові Божому говориться: «Если
царство разделится само в себе, не может устоять царство то; и если дом
разделится сам в себе, не может устоять дом тот» Мф.12.25. Отже хата
наша дуже хитка... Втім, маю надію, що не образив Вас своєю адресою...
Росія - не СРСР і не "тюрма народів", як брехав Ленін - а наша
розтрощена батьківщіна..."

Марцинівський делікатес

    Гарна таки корівка у Світлани Іванівни -- марцинівської господині, -- така ж гарна! Кажуть в нашій слободі, хто туди тільки не ходить-їздить: і судді Гашинські ходять, і лікар Тєрєхова теж чоловіка присилає, і міліціонер Торба з торбою навідується... Кого тут тільки не буває! А наразі й я, відставний сватівський чиновник, приплентався: так молока захотілося! Та й воно таки гарне, марцинівське молочко! Справжній, як говорять французи, делікатес : вишукана, смача справа! Не втримався, відразу прямо з банки напився вволю,так начастувався-напригощався, куди там отому "вкусному парному, с льогкой пєнкой" молоку?
    ...Лище після цього робочого візиту до марцинівської. молодиці, нарешті зрозумів, хто нам покращує життя вже сьогодні.

Сватівці слухають Дмитра Павличка

Київ, майдан навпроти Печерського суду, слово для виступу надається Дмитру Павличку

 

                      С У Д

До зали суду, наче зв'язковá
З моєї сотні, піймана у Лючі*,
Заходить Юля. А в судді брова
Підскакує, мов щиглик на колюччі,
І западає тиша гробова.

З днем народження, Лідіє Олександрівно!

ГІМНАЗІЙНІ ПРОТУБЕРАНЦІ

Присвячується останньому випуску
і Вам, Лідіє Олександрівно, останньому
директору загиблої в мирний час від рук
регіоналів-мормулів-бервенів-русанових та
їх підручної мазурчихи, Сватівсько гімназії
імені В.Сосюри.

Злата Харченко* —
сонячний спалах!
златогімназія —
сонячний Світ!
На космічних
зіркових
п’єдесталах
незупинний
переможців
політ.**
Раптом притихли плітки слобожанські,
а в райосвіті —
смертельний шок:
в Сватівській гімназії
засяяло тринадцять
златомедальних
яскравих
зірок.***
Тринадцятий випуск —
тринадцятий вибух!
І хвилею знань
розмітає
лайно!
Ніхто з кандидатів із лави
не вибув,
хоч як не казилось
провладне «воно».
«Воно» це —
ніяке,
«воно» —
недалеке.
«Воно» заховалось і десь булькотить.
А златогімназію
златолелеки
піднесли в небесну освітню блакить.
Ті златолелеки за горе-зарплату
наукам навчали,
навчали любить.
А ще вони вчили
незгоди долати
на власному прикладі, й правдою жить.
І що б не казали оті брудноплети,
і що б не писали вони впопихах,
гімназію ждуть
златосонячні злети,
А підлі газети
хай кануть в Лєтах.
Світи, Злато Харченко!
Радуй родину!
Тримайся, гімназіє!
Й знову — в політ!
«Любіть Україну!
Любіть Україну!» —
священний сосюринський заповіт…

Володимир ПРОСІН

*Злата Харченко торік посіла 111 місце на Всеукраїнському етапі мовно-літературного конкурсу імені Т. Г. Шевченка та отримала від Міносвіти офіційне запрошення на навчання до Київського національного університету імені Т.Г.Шевченка.
** З понад 700 навчальних закладів Луганщини Сватівська гімназія посіла 1 місце з української мови і 111 з математики.
***З 30 випускників торік 13 отримало золоті та 2 срібні медалі!
  
          Ніч. Вулиця.Ліхтар. Аптека...
          І знову в бій!

Мольберт Альбіни

СЬОГОДНІ ВІДЗНАЧАЄ СВІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ  ВЧИТЕЛЬ СВАТІВСЬКОЇ РАЙОННОЇ ШКОЛИ МИСТЕЦТВ
імені Василя  ЗІНКЕВИЧА  Альбіна Ш В Е Д О В А

 

     ЗІ СВЯТОМ!

Мольберт Альбіни ––
молебень за святість
у світі жорстокості
чорно-білої.
Мольберт Альбіни ––
магічна завзятість
у сутичці з вічністю
збайдужілою.
Мольберт Альбіни ––
мольба у храмі
за сонцесяйність душі
юнацької,
за перемогу в життєвій
драмі
над лютим ворогом
духовного
жебрацтва.
Мольберт Альбіни ––
модерн калиновий
в калейдоскопі
нарядів сценічних.
У дивосвіті мольбертному
лине
вальс дивовижний
у фарбах космічних.
Мольберт Альбіни ––
в художнім класі.
Так класно дітям!
Батькам так класно!
Кружляють учні
у райдужнім вальсі!
Мольберт Альбіни ––
свічадо вальсу!
Мольберт Альбіни ––
ікона духовності,
моралі людської
екран тривимірний.
Мольберт Альбіни –
священні достоїнства,
привезені із сонячної країни.
Мольберт Альбіни ––
майбутнього плесо,
модем між вічністю
і сьогоденням:
онуки і правнуки учнів
принесли
букети подяки
за світле
натхнення.
Мольберт у Альбіни,
мов спів іменинний
на повнії груди,
на всі кольори!
Рубіном наповнює гроно
калина ––
Альбіні
від вдячної
дітвори.

Володимир ПРОСІН.

м. Сватове.

 

 

Колгоспні пестуни

Колгоспами не керували, не управляли, навіть не правували. Колгоспами руководили. Так, саме р-у-к-о-водили. І це була особлива, не схожа ні на що інше, сфера людської діяльності. Потрапити до цієї сфери можна було лише з благословення першого секретаря райкому компартії.
   Олекса Якович Лошак опинився у головоколгоспній касті випадково, через власну профнепридатність. Колишній комсомольський ватажок, студент-заочник з десятилітнім стажем та дюжиною екзаменаційних хвостів, з приємною зовнішністю, улесливими манерами і зовсім безпринципним характером, користувався неабиякою популярністю, навіть любов’ю у так званих «третіх» секретарів, що відповідали за ідеологічну роботу. Як правило, «третіми» були переважно представниці чарівної статі, уособлюючи собою зразки комуністичної емансипації. І саме «треті» впливали на «перших» навіть дужче, ніж «другі».
   Отож, «треті» й допомогли Олексі вибитися в люди — зайняти відповідальну посаду в зручному райкомівському кріслі.
   Згодом помінявся «перший». Його попередника, хрещеного батька Олекси, вигнали з тріском, до того ж, і з партії виключили «за розвал кадрової роботи». Новий керманич району відразу побачив крізь червоне дерево витонченого футляра для скрипки невиразні контури тупого валянка: вже за тиждень він рішуче показав Олексі на двері.
   Та зась! Хоча Олекса й перескочив через поріг догідливо-миттєво, та вже наступного дня новий «перший», міцно тримаючи слухавку біля правого вуха, всотував неправові засмальцьовані накази-теревеньки обласної секретарки з ідеологічних питань. Не допоміг і «перший» обкому. Луганський вождь батьківським тоном порадив підлеглому бережливо ставитися до кадрів і негайно знайти достойну роботу Олексі.
   Нічого не вдієш — субординація! Відтак, «перший» змушений був поставити Лошака головою колгоспу «Зоря комунізму». І почав Лошак руководити… Замість нарядів, котрі попередній голова проводив хвилин за двадцять-тридцять, Олекса запровадив виробничі «п’ятихвилинки», тривалістю щонайменше три години, причім дві години з них говорив сам. Говорив красивим сватівським суржиком, час від часу хизуючись невпевненим руським. Говорив емоційно, завзято, пристрасно розмахуючи руководящими руками, елегантно підстрибуючи у розкішному кріслі. Говорив нібито з розумінням справи, але ніхто не міг второпати, про що саме він говорив.
   Пройшло кілька місяців. «Зоря комунізму» летіла у прірву. Нестримно летіла… Цього не міг не помічати «перший» райкому. На травневому засіданні бюро довелося Олексі Яковичу звітувати про заходи щодо збільшення виробництва зернових культур. Важко стоялося за партійною трибуною. Зблід. Спітнів. Сорочка прилипла до спини. Ноги стали ватяні, руки тремтіли. А «перший» давав жару! Аж повітря бриніло, наче натягнута струна.
   — Якщо зернових збереш менше двадцяти п’яти центнерів з гектара, то й ноги твоєї не буде в «Зорі комунізму» — вижену з району, — не зовсім інтелігентною обіцянкою завершив свою промову «перший».

        І вже наступного ранку на тригодинній «п’ятихвилинці» Олекса Якович вперше почав говорити зрозумілі речі. Після класичних філософських обґрунтувань невідкладних завдань сьогодення, що випливають з рішення бюро райкому партії, невпевненим тремтячим баритоном схвильований голова пробубонів несподівану команду: припинити «зелений конвеєр»; агроному, зоотехніку та ветлікарю підписати липові акти про те, що всю фуражну озимину вже скошено-згодовано, а насправді хай собі росте-дозріває, колосом тужавим наливається.
   — То нащо зараз актом списувати і як потім проводки робитимемо? — недоречно поцікавилася молода бухгалтерка.
Допоміг зрозуміти досвідчений агроном з хитрим, гострим, як у лиса, носом:
   — Відпишемо на високу культуру землеробства. Второпала?
   — Ні, не второпала, — зітхнула студентка-заочниця.
   — Так думай головою, — роздратовано вигукнув агроном. — Намолочене зі списаних полів «доплюсуємо» до зібраного з полів не списаних: зерновий клин з фуражним змішаємо. Ото й буде висока врожайність з гектара.
Голова додав:
— Команди райкому слід виконувати без обговорень.
— Молоко ж впаде без соковитого корму, — ще недоречніше за бухгалтерку ляпнула (по-іншому і не скажеш) зоотехнічка з першої бригади. — Чим худобу годувати будемо?
— На цю суботу оголосимо недільник, — завзято вигукнув моторний парторг. — Будемо очерет косити та гілки дерев силосувати. Словом, перейдемо на сучасні технології годівлі молочного поголів’я. Телята, нетелі, бички на відгодівлі — хай почекають кращих часів. Заслухають на бюро про розвиток тваринництва — і їм приділимо увагу.
— Мудро, — розважливо промовив голова колгоспу, — треба всім вчитися працювати по-новому.
   Ще зрозуміліше почав говорити Олекса Якович через кілька тижнів. Перед початком щоденних районних селекторних нарад йому давали зведення про виробництво молока — всі чотири ферми працювали з «мінусом». І коли доходила черга звітувати перед «першим» про надій за вчора, Олекса Якович так притискував слухавку до вуха, що аж очі на лоба лізли. І оті кляті «мінуси» ввижалися йому величезними «плюсами». За кілька тижнів голова стільки «наплюсував» молока, що вже й досвідчені бухгалтери не знали, як робити оті злощасні проводки.
   Вихід знайшов сам Лошак. Зібрав «п’ятихвилинку» і… звинуватив у розкраданні молока головних спеціалістів, бригадирів, завфермами, завгара, парторга, членів місцевкому на чолі з профспілковим лідером, голів жіночої ради і Червоного Хреста, секретарів і електриків, слюсарів по обслуговуванню гноєвих транспортерів і сторожів, лаборантів і техніків штучного запліднення, доярок і всіх конторських працівників. Завершив звинувачення голова мудрою і всім зрозумілою настановою:
   — Щоб «мінуси» «плюсами» стали, щоб не ганьбити «Зорю комунізму» і партію не паплюжити, треба кожному «виписати» по сто літрів молока і заплатити по тридцять карбованців: наче й справді пропаще молоко куплене було. Згодом чимось відшкодуєте: хто запчастину поцупить, хто зайву культивацію «допише», хто лантух дерті на плече кине, хто ще щось надумає. По-іншому ніяк нашу «Зорю комунізму» не врятуєш  від повного краху.
І врятували… Правда, не надовго. З першими холодами крах знову почав підкрадатися. Наприкінці вересня викликали Олексу Яковича в райком партії до «першого» на ранкову апаратну нараду.
   — Як виконуєте травневе рішення бюро по зерну? — грізно спитав похмурий начальник.
   — Озима порадувала, — згадавши про липові акти, почав звітувати Олекса Лошак. — На жаль, недодав ячмінь, та й овес слабким видався; горохові валки спочатку порозносило вітром, а потім ще й добряче намочило. Два дні дощило…
І тут вдарила громовиця! Що було! Таким лютим ще не бачив «першого» Олекса Якович, такого з вуст його ще ніколи не чув.
   – Господи, прости мою душу грішну, – прошепотів пересохлими, тремтячими губами керманич «Зорі комунізму», ледь утримуючись, щоб не впасти навколішки. Раптом перед очима все стало гопки і, наче з пекла, пролунали останні слова «першого»:  «Тебе може врятувати лише ку-ку-руд-за!..» І голова втратив свідомість.
   До тями прийшов у власному кабінеті під час «п’ятихвилинки», коли почали втрачати свідомість головна бухгалтерка з головним зоотехніком, і навіть досвідчений агроном з хитрим, гострим, як у лиса, носом, під який головна економістка щохвилини підсовувала хустку з нашатирними бульками. Свідомість остаточно повернулася до Олекси Яковича, коли парторг на завершення полум’яної промови вигукнув: «Наш голова — справжній руководитель ленінської школи. Він щойно власноруч розширив економічні горизонти, щоб з новою силою запалала «Зоря комунізму». Його геніальний винахід зможуть гідно оцінити лише прийдешні покоління. Цього не дано ні бухгалтерці, ні зоотехніку, навіть наш досвідчений агроном цього второпати не в змозі. Мудра ідея! Це ж треба додуматись: на паперах перевести силосну кукурудзу, що втрамбована в бетонних траншеях, в зерно, а потім скласти акти, що, нібито, додатково вирито десяток земляних сховищ, в які, нібито, закладено сотні тонн зерна, нібито, на корм худобі — таке міг запропонувати лише справжній комуніст, мудрий керманич-ленінець. Сьогодні ж після обіду на позачерговому засіданні парткому «Зорі комунізму» ми приймемо рішення, яким зобов’яжемо бухгалтерку і зоотехніка забути ще й про те, що тиждень тому вони вже переводили силосну кукурудзу разом з кормовими буряками в овочі. Про городину сьогодні райком не питає. А ще ми порушимо клопотання про нагородження Олекси Яковича Лошака орденом Леніна.
   Настала тиша. Мовчали всі. Довго мовчали. Нарешті не витримала комірниця:
   — Який там йому орден? За таке Яковичу треба Героя давати.
   — А ще краще б відразу двічі Героя, — рішуче підсумував особистий водій голови «Зорі комунізму».
   На цьому й порішили.


***
   На майдані, навколо пам’ятника вождеві світового пролетаріату з простягнутою по-жебрацькому руководящою правицею, з якої пообсипався перепісочений цементний розчин, біля руїн колишньої Православної Церкви Московського Патріархату, в якій за колгоспних часів зберігали зернофураж, зібрався сільський люд таврувати колишніх кучмістів і сучасних помаранчевих.
   — Це ж вони, кляті незалежники–кучмісти  та ющенківці, — зруйнували колгоспи, – відкриваючи мітинг, кричав без мікрофона на все село (аж чутко було у всьому районі) голова сільської ветеранської організації, колишній керманич «Зорі комунізму», руководитель ленінської школи, інтернаціоналіст і лютий ворог націоналізму, шалений прибічник «другої державної», двічі Герой комуністичної праці Олекса Якович Лошак.
Потім на трибуну злізла голова сільського осередку «Жінки за майбутнє», колишня комірниця «Зорі комунізму». Зі словами «в районі не лишилося жодної комори», вона припала до грудей Олекси Яковича: спочатку жалібно заплакала, потім тужливо завила. У Олекси Яковича не витримало серце…
   Закриваючи мітинг, всенародно обраний голова сільради, який в минулому всього себе віддав служінню людям, перебуваючи не один десяток літ на посаді водія голови «Зорі комунізму», цілком авторитетно і переконливо заявив:
   — Це ми з Яковичем (земля йому пухом) ціною власного здоров’я підняли колгосп, а вони, кляті бандерівці з американцями, граючись, все знищили, все розтягли, тепер ще й в НАТО тягнуть.
   — Не дамося! Зась їм! Не підемо! Поздихаємо, а до Європи — ні кроку! Згодні зі мною? Згодні?! — оскаженіло вигукував-питався секретар сільради, колишній парторг «Зорі комунізму».
   Натовп мовчав…
   За хвилину майдан обезлюднів. Багато хто пішов з важким серцем. Позоставалися лише лакузи-підлабузники зі своїми колишніми керманичами, яких виховали-випестили «Зоря комунізму» та бетонний вождь світового пролетаріату і вчитель всіх народів з облупленою руководящою правицею.
   Багровий виднокрай ховався в криваво-червоних присмерках.
— Оце тобі проводка, — зітхаючи, шепотіла собі під ніс колишня головна бухгалтерка «Зорі комунізму», поспішаючи додому. — Якою воно буде завтрашня зоря? Та, мабуть, якоюсь буде…

м. Сватове

На небі Повня -- в кишенях повно...

ЗА ДЕСЯТЬ  років роботи головою Сватівської райдержадміністрації я стільки начувся-наслухався від своїх опонентів критики з приводу того, що, мовляв, багато уваги приділяю освітленню-благоустрою центральних вулиць -- Каштанової, Сватівських козаків, Веселої, Школярів, Слобожанськоі, Первомайської, майдану Злагоди, проспекту Забурдаєва та іншим, а решта вулиць-провулків, кварталів-майданів забуті-занедбані.

Над Сватовим сакральний знак небезпеки?

   Наразі на небі над Сватовим -- майже повний місяць, а в Сватовому -- майже повний завал! За кілька днів до цього поряд з білим домом, в якому позаховувалися від сватівців бійці невидимого фронту -- сватрайдер-Живці та сватрайра-Дівки, обплутані честниховою плутаниною, наче потужним перевеслом,  котрі подвійним залпом зальотних Катюші -людмили й Катюші-тетяни, та їхньої поплічниці -мазурчихи, що підносила тротилові снаряди, знищили один з кращих навчальних закладів України -- Сватівську районну гімназію імені Володимира Сосюри лише через те, що директорка гімназії, заслужена працівниця освіти України, відмінник освіти України Лідія Олександрівна Кривошея , котра два-три роки тому за результатами державної атестації отримала разом з колективом педагогів найвищу оцінку -- відмінно (висновки держкомісії підписала сама мазурчиха), проте мала (Лідія Олександрівна) таке кричуще нахабство на попередніх виборах Президента України бути довіреною особою Юлії Володимирівни Тимошенко, так ото й кажу, за кілька десятків метрів між білим домом, що завис безмежними чорними крилами над площею Радянською, й оселею Лідії Олександрівни, що поряд причаїлася в батьківській хаті на провулку Заводському,10, несподівано з"явився цей,  ледь не сакральний Знак.  Господи, прости їхні душі грішні, прости й помилуй, бо вони й самі не відають, що творять, а  гімназія  всеодно відродиться, наче отой птах з попілу, після них, регіоналів необачних, та й чого гріха таїти, піступних та недолугувато-недалеких, я би навіть сказав, цинічно примітивних. Хоча Господь їм суддя....

Вона була світанковою

Пішла з життя Таня Лапенко. Вона 39 років мала прізвище свого чоловіка -- Олександра Усика, який,мабуть, все своє життя прослужив у Сватівській пожежці. Біля труни прощалися з однокласницею Ліда Ірха (Кривошея),Віра Голосна, Таня Заступенко, Наташа Завозєєва, Сергій Крикунов. Люба Кішинська (Колесникова),яка тепер мешкає у далекому Чернігові, в одному з тамтешніх храмів замовила панахиду. Прийшли попрощатися друзі, сусіди, а також ветерани пожежної охорони начолі з колишнім начальником Олександром Олександровичем Потапенком.
Зійшлося людей багато. Мені здалося, що майже у всіх були хоч і сумні, але такі світліі і добрі обличчя.

До альбому пані Верігіної

Пані Ірино, щиро вітаю Вас на неосяжних просторах Всесвітньої мережі на фейсбуківському кораблі багаторазового використання.Э перша нештатна ситуація -- вийшла з ладу або ж ще й не входила "Стіна" (аж сам посміхнувся: два тижні в Інтернет, а про "стіну" вже говорю). На жаль, це не є дивним -- вся Вкраїна з ладу вийшла: всюди таке безладдя! Але що це я? Про погане -- на бюро. А до альбому, хоч він й без назви, думаю, слід писати компліменти, якщо дотримуватися інструкції, написаної піснярем Акуджавою (пригадуєте. що він радив говорити одне одному? Саме так, компліменти!) Отож, наразі мій перший комплімент (хоча б в цьому обжену Ващих підлеглих -- вони віже в першій п"ятірці!) : після того, як Ви очолили обласну парторганізацію, життя батьківщинців пішло в іншому руслі. І, хоча це русло ще не таке вже й глибоке, як бажалося б, проте його напрямок, на мій погляд, той, що треба! То й хай пригеба пестить у своєму оіфісі кого завгодно, хай влаштовують тайні вечері, -- нам своє робить. Переконаний. що сьогодні завданням № 1 є всіляке сприяння визволенню Юлії Тимошенко. Без цього все інше втрачає будь-який зміст.
А тепер комплемент (саме через е, тобто додаток) : надсилаю Вам офіційне запрошення до потужної команди друзів у Facebook та, зокрема, до групи "Свободу Юлії Тимошенко!"
Будьмо!/

  Січневий присмак спекотного літа-2010

від користувача Володимир Просін з 1 лютого 2012 р. о 10:42

   Колеги питають мене, як я дізнався про втаємничену сходку елітарного активу в Лисичанську. Друзі, дуже просто

Невже сьогодні вже настало?

   Та, мабуть, що "Так!".Спільний вікторівський проект щодо покращеня життя "МОЄЇ НАЦІЇ" вжє сьогодні завзято втілються в життя.

Вона була світанковою

Пішла з життя Таня Лапенко. Вона 39 років мала прізвище свого чоловіка -- Олександра Усика, який,мабуть, все своє життя прослужив у Сватівській пожежці. Біля труни прощалися з однокласницею Ліда Ірха (Кривошея),Віра Голосна, Таня Заступенко, Наташа Завозєєва, Сергій Крикунов. Люба Кішинська (Колесникова),яка тепер мешкає у далекому Чернігові, в одному з тамтешніх храмів замовила панахиду. Прийшли попрощатися друзі, сусіди, а також ветерани пожежної охорони начолі з колишнім начальником Олександром Олександровичем Потапенком.
Зійшлося людей багато. Мені здалося, що майже у всіх були хоч і сумні, але такі світліі і добрі обличчя.

Сила духу українського

   Зателефонувала внучка-луганчаночка, ледь привітавшись, питається, чи я дивився вчора "Голос країни", кажу, що був дуже зайнятий, а внучка, зітхаючи: как жалко, ти такоє пропустіл, вчера пєла Маша Яремчук, так пєла! прєдставляєш, только Алєксандр Пономарьов єйо вибрал, но потом какая-то сила повєрнула і тєх троіх, прямо всєх вмєстє, хотя оні і нє нажалі кнопкі, мама говоріт,ето дух папи -- Назарія Яремчука, всєх  іх  попєрєварачивал.

Перезавантаження по-луганськи з ознаками космічних впливів

   В Луганську знову починається роздрай? Певні ознаки цього огидного намагання окремих інтриганів перетворити чітку організацію партійної роботи на броунівський рух , на мій погляд, є незаперечними.

Ранкове перевтілення

   Коли йшов на роботу,  учень третього класу, якої школи наразі не знаю (ще до 20-річного ювілею Незалежності України була вона Сватівською гімназією імені  В. Сосюри), онучок Кирило міцно спав. Близько опівдня, повернувшись до дому, відчиняю двері й бачу таку картину: в кріслі сидить шах в позі лотоса -- розгніваний, розлючений, наче той звір готовий роздерти, розтрощити все, що під лапу трапиться. Ледь запримітивши мене, вигукує що є моці: "Дєд, де ти зі своїми канапками? Давай бистрєй! Я  їсти хочу! Чуєш, їст-и-и-и-и-и!!! Бистрєй, кажу, бо вже терпець увірвався, жодних сил немає.

Січе січень!

   Оце так взявся січень за січеницю! Сьогодні знову двадцять.Ранок видався водночас березнево-сонячним і зимно-лютим. Та  ще й з вітерцем! Сватівчани понапегувалися, позакутувалися, поховалися  в пальта та дубленки, шуби та шубки, кожухи та кожушки, поприкривали  шиї зітканими та зв"язаними (нарешті знадобилися!) шарфами та теплими хустками, а голови -- капелюхами, платками та шапками з обвислими вухами, руки позанурювали в рукавиці та рукавички. Оце холодрига! Навіть сватівських собак нечутно, лише де-не-де подзявкують. І тільки тепер розумієш: Сватове без собачого галасу -- це не Сватове! Та й сватівський базар укляк, став нерухомим, начебто завмер: спорожнілі прилавки, позакривані ларки, самотня автостоянка. Притих базарний гомін...Синоптики кажуть, що крижаним буде весь тиждень, віщують, що лютий почнеться  30-градусними морозами. Ото, мабуть, й тужиться-пнеться січень, щоб перед лютим не осоромитись. Та так січе!

Плач Єгорівни

   Щойно зателефонувала Надія Єгорівна Балаба, котра мешкає в Нижній Дуванці.
   -- Майже все своє життя я пропрацювала в тваринництві, -- відчувалося, розповідала вона з болем в серці. -- Та ми так до тварин ніколи не ставилися, як Носов (голова селищної ради -В.П.) зі своїми депутатами ставиться до людей. Як можна було цим регіональним пристосуванцям погодитися на знищення селищної лікарні? Днями в моїй сім"ї сталося горе -- чоловік поламав двоє ребер. Що робити? Вихід лише один -- мерщій до Сватівської райлікарні!  Аби не власний старенький автомобіль, якого син ледь завів, не знаю, як би й дісталися до райцентру. Наймати авто -- віддай 100 гривень. У лікарні пробули до вечора. То до хірурга в черзі хтозна-скільки простояли, ще стільки ж,  щоб знімок зробити, потім знову  до хірурга... Оце б той найнятий автомобіль чекав би нас? Довелося б шукати іншого й знову платити 100 гривень. Не знаю, у мене в голові не вкладується, як так можна до людей ставитися? Сьогодні дехто з депутатів виправдовується, мовляв, я не голосувала за ліквідацію лікарні. Хочу спитати, а чому ж тоді проти не підняла руку, чому не висловила особисту думку? Подивлюся  на знущення над людьми селищною владою -- сльози не можу стримати.Невже мої односельці не бачили за кого голосували? Все бачили, все розуміли, та, на жаль, звикли так жити -- по-холопськи.

                                                                                

Харків, провулок Вишневий,16: зустріч біля в"язниці

   Делегація Сватівської районної організації  політичної партії "ВО"Батьківщина" у складі 8 активістів прибула сьогодні до харкіської буцегарні  після десятої ранку.  Біля тюремних воріт нас зустрів народний депутат України, наш земляк Олександр Стешенко. Незабаром під"їхали троїчани, очолювані керівником громадської приймальні Наталією Лозовою. Сподівалися зустріти  колег сусідньої області, та , на жаль, не зустріли...

Про Біловолови поради та укрмову в СШ № 8

    Я так люблю наш сватівський ранок! Хоч  досвітанковий, хоч сонячний, хоч дощовий. Люблю прогулятися безлюдними вулицями й провулками,  інколи зустрічаючи знайомих (в Сватовому важко зустріти незнайомого) земляків, чемно вітаючись, бажаючи добра й здоров"я. Ранком, на Водохрещу,  зустрівся Валентин Миколайович Біловол, колишній головний інженер райсільгосптехніки, заступник голови сватрайдержу,  керівник КСГП "Петрівське", очільник фонду житлового будівництва, наразі працює в обласній психолікарні. Зустрівся, як то кажуть, "на слух": я про щось задумався, раптом, чую голос Біловола:

До криниці по водицю

 ФОТОРЕПОРТАЖ З НОВОПАВЛІВСЬКОЇ ВОДОХРЕЩІ

    Опівдні минулої п"ятниці, біля новопавлівської криниці, що бере свій початок з верхів"їв маньківських гір, зібралися  мешканці не лише навколишніх сіл, а й сватівчани, гончарівці,навіть гості з сусіднього Білокуракінського району...Отець Дмитрій -- ієрей Української автокефальної православної церкви --мав приїхати близько дванадцятої, проте  об одинадцятій годині до криниці вже не не можна було доступитися.: Ще ніколи ця мальовнича новопавлівська перлина не зустрічала стільки православного люду.

Від щирого серця!

Сьогодні відзначає свій день народження Любов Терентіївна Зотова -- народна художниця. Сватівці добре знають, що полотнами, на яких вона творила чарівливі пейзажі, були площі і вулиці рідного міста Сватове.. Любов Терентіївна багато років очолювала квітникарський цех місцевого комунального підприємства. Наприкінці ХХ і початку ХХI століть талант жудожниці полонив не лише сватівців, а й гостей міста, особливо захоплювалися її квітковими творіннями учасники фестивалю "Слобожанський Спас", які щороку серпневої пори приїжджали з усіх областей України, а також з сусідньої Росії. У ті часи Сватове було наймальовничишим містечком  не лише на Луганщині.
   А 2009 року  художниця перетворила на справжню квіткову оазу територію Сватівського райавтодору..
   З днем народження, вельмишановна Любове Терентіївно!

Що думав історик Карамзін про Сватове та сватову олію

   Сьогодні, о шостій ранку, прогулючись вулицями міста, на проспекті "Сватівських козаків", який зусиллями теперішньої влади знову перетворився на вулицю Артема, про котрого моїм землякам майже нічого не відомо -- якийсь там пролетарський бунтівник, я зупинився біля олійно-екстракційного заводу, що наразі зветься сватовою олією. Який же він красень цей Сватівський МЕЗ!
  

Пам"яті товариша

   Пішов з життя Олександр  Івлєв, нещодавно йому випонився 71 рік  Глибокі співчуття висловив рідним покійного народний депутат України, колишній голова Сватівського райвиконкому О.М.Стешенко.

Верещагін нервує, певно, є привід...

   Щойно прочитав у Facebook повідомлення  Юрія Ляшка про "психічну атаку" на Верещагіна 1 я відразу вийшов  на цю адресу:

Психическая атака Сватовского горсовета на журналиста

chaspik.pp.ua

Тішайший снєгопад

   Доброго Вам ранку, друзі! Та він і справді несподівано добрий. Такого царства зими  я вже давно не пригадую.
 

Читайте газету "МГ" www/ mgm.com.ua

3 січня 70 років виповнилося б видатному українському поетові Івану Низовому. Уродженець Сумщини, який мешкав у Луганську, душею та серцем належав Сватівщині – привітному та неосяжно красивому слобожанському краєві. Іван Данилович випустив понад сотню поетичних збірок, і значна частина 9 тисяч його творів була присвячена Сватівщині.

Сватівчанин-народний депутат України Олександр Стешенко вважає, що у місті, яке любив видатний поет має бути пам'ятник Низовом.
«Я Сватовим засватаний», – писав Іван Данилович. «А Сватове засватав Низовий», – хочеться прокричати у відповідь, але… Не почує вже поет тих слів, бо він пішов до світу кращого та чистішого…
– Низовий не помер, він житиме в наших серцях і серцях наступних поколінь… – від серця промовив народний депутат України Олександр Стешенко.
Напередодні Різдва Христова сватівчани та гості міста зібралися біля дорогого серцю поета місця, аби вшанувати пам'ять про Низового, відкривши меморіальну дошку на тій будівлі, де