Щойно
повернувся з Луганська, разом з Василем Леоненком брали участь у
творчому вечорі з нагоди 70-ї річниці від дня народження Івана Низового.
В обласній бібліотеці зібралися шанувальники творчості видатного
поета: літератори, художники, музиканти, науковці. Прекрасно виступив
Василь Леоненко, який виконав власні пісні на вірші Івана Низового.
***
Деякі
мої земляки, що є держчиновниками, до болі в серці здивовані "зайвими
спогадами" про поета Івана Низового, мовляв, він же не наш, а
луганський, то нехай там і згадують. Хоча самі далеко не сватівські,
швидше ковалівські. А луганський поет Григорій Половинко сьогодні сказав: "Таких поетів, як Іван Низовий--одиниці по всій Україні." А чи згадають отих зальотних хоча б в Ковалівці? Про Сватове вже не говорю.
***
Сьогодні
мені подарували одну з останніх книжок Івана Низового. Гортаю сторінки.
Раптом на 127-й находжу ось ці слова:"Серед українських міст і
містечок,де я різного часу побував і лишив там часточку свого серця,я
виокремив би Київ і Львів, Суми і Ужгород, Глухів і
Путівль, Новгород-Сіверський і Кам"янець-Подільський, Буськ і Сватове..."
***
Колись
Іван Низовий написав вірша "Я Сватовим засватаний в любові". Незабаром
вийшла збірка поезій саме під такою назвою". Цікаво,з якими почуттями
засватувався отой невдоволений сватівський чиновник, котрому держава
довірила вирішувати долі людські?.Та й чи засватався він взагалі?
Мабуть, так і лишився приймаком-невігласом зальотним.
***
Іван
Низовий (для теперішніх чиновників): Тут і шляхи рівніші, ніж усюди, і не
такі заплутані стежки на межах межи трав, і аж по груди тут пшениці ,й
повніші колоски. І соняхи тут сонячніші наче від простору блакитного в
полях, і ближчою минувшина козача здається, і Чумацький зорешлях
реальніший -- у затінку раїни скрипить від давнини, не поспіша в
майбутність невідому України...Тут вольницею тішиться душа.
***
Щойно
зателефонував поет і драматург Григорій Половинко, цікався, як доїхали з
Луганська, говорили про вечір пам"яті Івана Низового. "Він був
відчайдуха:скипіло на душі і..".--згадував Григорій. А ще йому
пригадалося, як колись, перебуваючи в Києві на з"їзді
письменників, рано-вранці постукав до номера Івана
Низового:"Чоловіче добрий, відчини". За
хвильку двері відчинилися:"В отаку рань нікому б не відчинив, але твоє
"чоловіче добрий, відчини",--як гарно сказав!"--обійнявши, жартував Іван.
***
Вчора
на вечорі поезії Івана Низового поет Григорій Половинко подарував мені
збірку"Половецький полин", в якій є рядки, що мо"зацікавлять колишніх
однопартійців і теперішніх чиновників -- ЛЮТИХ ШАНУВАЛЬНИКІВ української поезії: "Ми гірші за всіх волоцюг,ми в
домі від власного дому відбились.Бо часу порвався ланцюг й хрести із
людей загубились".
***
Для
колишніх однопартійців і теперішніх чинуш, котрі занепокоєні
встановленням меморіальної дошки Івану Низовому, мовляв, він не наш, чужий, ще
раз нагадаю слова поета:"Маленьке Сватове -- столиця красунь. Не раз я помічав: то йде цариця-молодиця, то павою плеве дівча такої гордої постави на витончених каблуках, ласкаве й трішечки лукаве, ще й з ямочками на щоках. Про місто Сватове доцільно лиш позитивно говорить, бо тут спрадавна традиційно вогонь відродження горить, яскравіший аніж в столиці. І мова предківська жива: з провінції, з її традицій в нас України прибува!.. Спішімо в Сватове частіше з усіх усюд, усіх
сторін, щоб душу вродою потішить, за молодістю навздогін.Спішімо в
Сватове, братове, --- сюди прямі дороги всі, тут неодцвітна квітка мови палає
в райдужній красі... Нема ні гонору, ні чванства, ані великих ні
малих. Тут "зливки" рідного селянстива. Тож не чужий я поміж них."
На цьому знмку Іван Низовий (в першому ряду другий праворуч) з видатним українським поетом Микитою Чернявським (поруч з І.Низовим, теж в окулярах) в колі сватівчан на початку семидесятих минулого століття. Щойно закінчився
