Шукати в цьому блозі

21 квіт. 2012 р.

Щоб читали лише реальні та регіональні?

    Сватове – невеличке слобідське містечко. На відміну від великих міст, в нашому -- новини про ту чи іншу подію  розлітаються ще до того, як ця подія відбулася. Скажімо, переважна більшість сватівчан дізналася про те,
що очільник району розпочне велике будівництво власного будинку-палацу відразу після того, як цей самий очільник  самопроголосився куратором і водночас натхненником кількох духовно-церковних та світсько-соціальних (майже меценатських!) ініціатив-прожектів, що широко й всебічно висвітлювалися в місцевій провладній пресі. А  про зухвале, жорстоко-цинічне знищення гімназії імені Володимира Сосюри наприкінці червня минулого року моїм землякам стало відомо ще наприкінці 2009-го, коли директорка цього навчального закладу (одного з найкращих не лише на Луганщині), заслужена працівниця освіти України Лідія Олександрівна Кривошея погодилася бути довіреною особою кандидата на пост Президента України Ю.В. Тимошенко.
   Сьогодні  на міському базарі  шепотнули сенсаційну новину: згори надійшла вказівка заборонити продаж ненадійної разом з надійною періодики.
   -- Та такого бути не може,-- намагаюся заперечити нашіптувачу. А він своє товче:
   -- Ще й як може. Центральний союздруківський офіс  прикрили  без шуму й гаму. Пригадуєш скільки у нас було кіосків «Союздрук»? Аж чотири. А наразі? Аж два: один прикрили на кварталі Луначарського, другий – на площі Радянський. І все! Ніхто навіть не обурився. До речі, дуванський кіоск теж прикрили. Спочатку в два, що лишилися, періодику завозили спецавтотранспортом, а оце вже почали передавати рейсовими автобусами. І остання новела: цього тижня вже й рейсовим не передали. Надвечір, минулої п’ятниці,  дізнаюся, що курамшинський автобус газет не привіз, то й питаюся, коли ж тепер буде «Футбольноє обозрєніє», кажуть, що буде в суботу. Куди ж діватися,прийшов і в суботу, а мені знову тієї ж заводять: приходьте в понеділок. А навіщо мені їхній понеділок? Що він мені дасть?  Навіть якщо й привезуть близько вісімнадцятої, то придбати зможу лише у вівторок. Тямиш до чого воно йде? Мене ж не лише футбол цікавить. Мені й політика покою не дає. Знаю точно,  кіоск, що на залізничному вокзалі, щоп’ятниці  отримував понад тридцять найменувань газет і журналів . Уяви собі, надходило щоразу періодики на дві-три тисячі гривень. Було що почитати. А до наступної середи майже все розпродувалося, рештки відправлялися до Луганська. А наразі що буде?  У вівторок сяк-так поторгують, а наступного дня все буде відправлено туди, звідки й прийшло. Тепер втямив? Будемо читати лише безкоштовні газетки від партії регіонів та «Реальну газету» від Королевської.
   Сперечатися з базарним інформатором не став, потис руку, подякувавши за революційну пильність, та й пішов собі купувати домашнє молочко в знайомої мілуватської господині.
   А надвечір, близько шістнадцятої,  довелося проводжати на київський товариша. На пероні було людно, бо крім швидкого, саме в цей час прибуває і, ледь не відразу, відправляється  в лисичанському напрямку дизель-поїзд. Біля союздруківського кіоску не було жодної тобі людини. Не втримуюсь, підходжу до кіоску й питаюся:
   --Можна придбати «Футбольноє обозрєніє»?
     У відповідь чую хоч і лагідне, та не радісне…
   --А якусь  луганську газетку, скажімо, «Молодогвардієць»?
     Знову чую відмову.
   -- А хоча б якусь київську, мені б «Сільські вісті?
   --Вибачте, будь ласка, немає ні луганських, ні київських, приходьте наступного вівторка, може й привезуть… -- якось невпевнено й сором’язливо відповідає засмучена кіоскерка.

Немає коментарів:

Дописати коментар