Сватове – невеличке слобідське містечко. На відміну від великих
міст, в нашому -- новини про ту чи іншу подію розлітаються ще до того, як
ця подія відбулася. Скажімо, переважна більшість сватівчан дізналася про
те,
що очільник району розпочне велике будівництво власного
будинку-палацу відразу після того, як цей самий очільник
самопроголосився куратором і водночас натхненником кількох
духовно-церковних та світсько-соціальних (майже меценатських!)
ініціатив-прожектів, що широко й всебічно висвітлювалися в місцевій
провладній пресі. А про зухвале, жорстоко-цинічне знищення гімназії
імені Володимира Сосюри наприкінці червня минулого року моїм землякам
стало відомо ще наприкінці 2009-го, коли директорка цього навчального
закладу (одного з найкращих не лише на Луганщині), заслужена працівниця
освіти України Лідія Олександрівна Кривошея погодилася бути довіреною
особою кандидата на пост Президента України Ю.В. Тимошенко.
Сьогодні на міському базарі шепотнули сенсаційну новину: згори
надійшла вказівка заборонити продаж ненадійної разом з надійною
періодики.
-- Та такого бути не може,-- намагаюся заперечити нашіптувачу. А він своє товче:
-- Ще й як може. Центральний союздруківський офіс прикрили без шуму й
гаму. Пригадуєш скільки у нас було кіосків «Союздрук»? Аж чотири. А
наразі? Аж два: один прикрили на кварталі Луначарського, другий – на
площі Радянський. І все! Ніхто навіть не обурився. До речі, дуванський
кіоск теж прикрили. Спочатку в два, що лишилися, періодику завозили
спецавтотранспортом, а оце вже почали передавати рейсовими автобусами. І
остання новела: цього тижня вже й рейсовим не передали. Надвечір,
минулої п’ятниці, дізнаюся, що курамшинський автобус газет не привіз,
то й питаюся, коли ж тепер буде «Футбольноє обозрєніє», кажуть, що буде в
суботу. Куди ж діватися,прийшов і в суботу, а мені знову тієї ж
заводять: приходьте в понеділок. А навіщо мені їхній понеділок? Що він
мені дасть? Навіть якщо й привезуть близько вісімнадцятої, то придбати
зможу лише у вівторок. Тямиш до чого воно йде? Мене ж не лише футбол
цікавить. Мені й політика покою не дає. Знаю точно, кіоск, що на
залізничному вокзалі, щоп’ятниці отримував понад тридцять найменувань
газет і журналів . Уяви собі, надходило щоразу періодики на дві-три
тисячі гривень. Було що почитати. А до наступної середи майже все
розпродувалося, рештки відправлялися до Луганська. А наразі що буде? У
вівторок сяк-так поторгують, а наступного дня все буде відправлено туди,
звідки й прийшло. Тепер втямив? Будемо читати лише безкоштовні газетки
від партії регіонів та «Реальну газету» від Королевської.
Сперечатися з базарним інформатором не став, потис руку, подякувавши за
революційну пильність, та й пішов собі купувати домашнє молочко в
знайомої мілуватської господині.
А надвечір, близько
шістнадцятої, довелося проводжати на київський товариша. На пероні було
людно, бо крім швидкого, саме в цей час прибуває і, ледь не відразу,
відправляється в лисичанському напрямку дизель-поїзд. Біля
союздруківського кіоску не було жодної тобі людини. Не втримуюсь,
підходжу до кіоску й питаюся:
--Можна придбати «Футбольноє обозрєніє»?
У відповідь чую хоч і лагідне, та не радісне…
--А якусь луганську газетку, скажімо, «Молодогвардієць»?
Знову чую відмову.
-- А хоча б якусь київську, мені б «Сільські вісті?
--Вибачте, будь ласка, немає ні луганських, ні київських, приходьте
наступного вівторка, може й привезуть… -- якось невпевнено й
сором’язливо відповідає засмучена кіоскерка.
Немає коментарів:
Дописати коментар