Шукати в цьому блозі

19 бер. 2012 р.

3. Дике Поле: минуле чи майбутнє Луганщини?


Перечитавши історичні нариси Григорія Половинка, почав прилаштовувати книжицю на полицю і раптом натрапив на цікаве дослідження Заслуженого працівника культури України, директора Луганського обласного краєзнавчого музею Віктора Івановича Висоцького «Історичні аспекти топонімів Луганщини». І ось що там знайшов:

 
«Поблизу Сватового знайдено 4 поселення епохи бронзи, палеолітичне місцезнаходження, 18 курганних могильників з 83 курганами. Досліджено сарматське поховання, в якому знайдено золотий браслет, розшитий золотими бляшками, в курганному похованні знайдено рідкісну кам’яну стелу, яка виконана на плиті твердого піщанику. Її висота — близько 115 см, ширина — майже 50 см. Як свідчать науковці Костянтин та Людмила Красильникови у статті «Фрагменти історії Сватівщини часів трипілля і ранніх металів», у верхній частині стели зображена безлика голова, добре оконтурені плечі, тулуб. До низу вона звужується й у самому споді навіть загострена. Вся передня площина стели передає стан обробки в техніці низького барельєфа і гравірування. На грудній частині зображені комір і планка, що розділяє тулуб мов би на дві половини. На правій половині, зверху, зображено дві тварини, що нагадують запряжку биків, поруч з ними овал з точкою в центрі. Нижче під поясом вигравіруваний лук із встановленою в тятиву стрілою. З лівого боку, зверху, у техніці низького пікетажу, зроблено поглиблення, лінії-борозни; нижче, на поясі, великий вісімкоподібний знак, що нагадує стопу. У нижній частині плити проглядають вихороподібні лінії, аналогічні малюнкам на розписних трипільських горщиках… Стародавні антропоморфні стели, тобто плити з умовним, площинним зображенням людини (голова, тулуб, іноді руки), відомі на півдні України, але в основному в регіонах Побужжя і Криму. Вперше вони ввійшли до наукового обігу близько 50 років тому. Проте у степовому Подінців’ї, до знахідки стели зі Сватового, археологічна наука з такими видами давнього мистецтва не була знайома. Стела відноситься, насамперед, до пам’яток стародавнього каменерізного мистецтва, у якому закладено глибокий історичний, сакральний зміст, а, отже, інформація… Сватівська стела — пам’ятка монументального мистецтва IV—III тисячоліття до н.д. — виняток. Такі є лише в Молдові, подекуди в Україні, зокрема, в Криму і ось на Сватівщині, тобто далеко за межами історичного ареалу поширення стародавніх стел… Ми схильні вважати, що ця стела не пов’язана з похованням, тим паче, з конкретними людьми. Більшою мірою відносимо її до атрибута святилища — стародавнього сакрального вмістища культових і духовних сил степових напівкочових племен енеоліту, характерного для Лівобережної України. У цей же період на Правобережжі перебували осілі племена трипільської культури, що також знали скульптуру малих форм, зроблену з глини у вигляді жіночих фігурок. Хронологію антропоморфної стели з м. Сватове можна датувати першою половиною IV тисячоліття до н.д. Отже, їй уже приблизно 6 тисяч років.»
Перша письмова згадка про поселення належить до 1704 р., хоча виникло воно значно раніше: на рубежі 60 р. ХVІІ століття. В грамоті 1704 р. читаємо: «… от того села Красного вверх против речки Красной Изюмского полка казаков разных городов в Сватовой Пристани пасека Сеньковских жителей Игната Костантинского и Ивана Степаненко. По их заверению они владеют этими (пасеками) лет тридцать».
В отписке князя Якова Долгорукого (1700 р.) писалось: «…велено по челобитной Изюмского полка старшин и казаков на р. Красной с верховья  вниз по обе стороны до Кабаньего брода и по Хариной, и по Дуванной, и по иным долинам, которые по ту речку Красную и по р Жеребцу с верховья до устья правою стороною пасеками, лесными угодьями и сенными покосами и рыбными ловлями и всякими угодьями владеть».
Далі В. Висоцький розповідає, що територія нашого міста була заселена козаками й селянами Правобережної та Лівобережної України. Як свідчить народна легенда, першими поселенцями були не лише жителі с. Сенькове (тепер Харківська обл.), а й українці із Зміївського, Богодухівського, Сумського та Лебединського повітів.
На початку ХVІІІ століття Сватова Лучка увійшла до складу Ізюмського Слобідського полку як сотенне містечко. Воно мало укріплення у вигляді рову і високого частоколу. Основну масу населення складали козаки, які в залежності від свого  економічного стану ділилися на полкових козаків, підпомічників та підсусідків.
У 1773 році в Сватовій Лучці нараховувалось 133 полкових козаків, 514 підпомічників та підсусідків. Після того, як 1765 року було скасоване козаче самоуправління, Сватова Лучка стає центром одного з комісарських управлінь, а козаків переводять до розряду військових обивателів. В 1773 році з 2928 жителів військових обивателів налічувалось 2664, селян — 96, купців — 3.
У 1825 році в слободі і навколишніх селах було розквартировано Катеринославський полк 2-ї кірасирської дивізії. В Сватовій Лучці розташувався штаб дивізії, а сама вона була перейменована в Новокатеринослав. Після ліквідації військових поселень було повернено стару назву — Сватова Лучка. З 1923 року другу частину назви прибрали. З 1938 року Сватове отримало статус міста.
Цікаво й те, що село Зміївка теж заселяли мешканці Зміївського повіту Харківської області.
Перша письмова згадка про Нижню Дуванку відноситься до 1704 р. А вже 1732 року полковник Ізюмського полку Краснокутський поселив своїх селян у місці впадіння р. Дуванки у р. Красну. В 60-х роках ХVІІІ століття Краснокутський попав в опалу і жителів села перевели до розряду державних селян. В 1785 році в Нижній Дуванці нараховувалось 379 дворів, в яких проживало 1170 дуванчан. В 1825 році в селі було розквартировано ескадрон Катеринославського кірасирського полку. Нижня Дуванка стала називатися першою слободою 2-ї поселенської волості Куп’янського військового поселення. В 1830 році населення слободи складалось із 1115 військових поселенців і 1259 жінок.
Не менш цікавим було дізнатися, що с. Верхня Дуванка заселили українські козаки, біглі селяни, вихідці з Чернігівської, Сумської, Полтавської губерній.
Гончарівку заснували селяни з Полтавської та Чернігівської областей.
На Сумщині є село, яке має назву Коломийці. Саме його мешканці і заснували у ХVІІІ столітті нашу Коломийчиху.
У другій половині ХVІІ століття була заснована Маньківка. Сюди з’їхалися українські козаки, біглі селяни з Київської, Полтавської та Чернігівської губерній.
Першими поселенцями Мілуватки, крім українських козаків Ізюмського слобідського полку, були також селяни з Правобережної України.
Село Первомайське — одне з найстаріших в районі. Його заснували в 1660 році переселенці з Білої Церкви. До 1917 року воно мало назву Білоцерківка.
Жителі Правобережної України були серед засновників Містків, Оборотнівки, Преображенного, Рудівки…

Немає коментарів:

Дописати коментар