3 січня 70 років виповнилося б видатному українському поетові Івану Низовому. Уродженець Сумщини, який мешкав у Луганську, душею та серцем належав Сватівщині – привітному та неосяжно красивому слобожанському краєві. Іван Данилович випустив понад сотню поетичних збірок, і значна частина 9 тисяч його творів була присвячена Сватівщині.
Сватівчанин-народний депутат України Олександр Стешенко вважає, що у місті, яке любив видатний поет має бути пам'ятник Низовом.
«Я Сватовим засватаний», – писав Іван Данилович. «А Сватове засватав Низовий», – хочеться прокричати у відповідь, але… Не почує вже поет тих слів, бо він пішов до світу кращого та чистішого…
– Низовий не помер, він житиме в наших серцях і серцях наступних поколінь… – від серця промовив народний депутат України Олександр Стешенко.
Напередодні Різдва Христова сватівчани та гості міста зібралися біля дорогого серцю поета місця, аби вшанувати пам'ять про Низового, відкривши меморіальну дошку на тій будівлі, де
Низовий мав власну кімнату на другому поверсі.У цій кімнаті стояв самовар, з якого Іван Данилович пригощав друзів чаєм (а їх у нього було чимало саме тут, на Сватівщині)… У цій кімнаті лежали кіпи рукописних сторінок з творами поета, і саме в цій кімнаті він написав дві свої книги… І про це згадували присутні на відкритті меморіальної дошки поету з особливим блиском в очах.
– Низовий був людиною, яку не можна було не любити. Він сам був серцем, був душею, і це висяює в його творах… – говорив Володимир Просін, журналіст, політичний діяч та поет, відомий не лише на Сватівщині.
– У Луганську майже немає пам’ятників місцевим письменникам і поетам. Є Матусовському і Титову. Мабуть, і все, – сказав народний депутат Віталій Курило, почесний президент Луганського національного університету ім. Т. Шевченка. – Ми сьогодні у Сватовому відкрили меморіальну дошку на честь Івана Даниловича Низового. Я знав його багато років і як поета, і як публіциста, і як громадського діяча, я спілкувався з ним: це людина дійсно творча, від цього був його характер, особистість. Головне – він не був конформістом. Треба своїх поетів, піснярів читати, пам’ятати, увічнювати.
Звучало дуже багато теплих слів… Лилися ласка та любов до Даниловича у словах атамана, керівника Верховної Ради Козацтва України Валентина Кравченка, керівника «Просвіти» Луганщини Володимира Семистяги. Звучали пісні на вірші Івана Низового.
– Як боляче, Ваню, що ти зараз не з нами!.. Як сумно від того та важко!.. – зверталася до свого друга Низового поетеса та журналіст Тетяна Дейнегіна.
– Я впевнена, що Ваня зараз з нами, бо ми всі відчуваємо його присутність та ласкаву посмішку… – казала Лідія Кривошея, директор Сватівської гуманітарної гімназії ім. Сосюри.
Та все ж важливішого звучання за звучання щирості найріднішої людини не могло бути. Йдеться про Лесю Низову, доньку Івана Даниловича. Вона – філолог за фахом, очолює редакційно-видавниче відділення Луганського університету внутрішніх справ ім. Е.Дідоренка, є підполковником міліції.
– На жаль, за життя ми не встигаємо зробити все і багато чого розуміємо, коли дорогої і святої серцю людини вже немає поруч, – зізнається донька поета. – Останні два роки я намагалася надолужити все те, що прогаяла раніше, все те, у чому не допомагала татові, гадаючи, що ми з ним ще все встигнемо… Я дуже вдячна друзям тата, які завжди підтримували його і допомагали в усьому, навіть у видавництві книг. Я дуже вдячна Володимиру Просіну, народним депутатам Олені Бондаренко та Олександру Стешенку і багатьом-багатьом іншим близьким людям, які завжди щиро були поруч з ним, а тепер – так само щиро поруч зі мною та моєю мамою. І я знаю, що разом ми зможемо зробити так, аби пам'ять про Івана Низового жила…
Народний депутат Олександр Стешенко в день відкриття меморіальної дошки пообіцяв продовжити справу вшанування пам'яті поета.
– Якщо місцева влада не матиме заперечень і не чинитиме нам ніяких перепон, то до кінця цього року ми обов'язково встановимо в дорогому серцю поета місті Сватове пам'ятник Івану Низовому. Він заслуговує на те! – зазначив Олександр Стешенко.
…На мальовничих сватівських просторах поет дихав, тут він лікував свої душевні рани, тут він сумував та радів, плакав та сміявся, але зцілювався всеціло, – принаймні саме так завжди говорив Іван Данилович, і так зараз говорять його близкі та рідні.
Іван Низовий на читаннях, присвячених пам'яті луганського журналіста та поета Петра Шевченка (Біливоди). Біловодськ, 2009 р.
Звучало дуже багато теплих слів… Лилися ласка та любов до Даниловича у словах атамана, керівника Верховної Ради Козацтва України Валентина Кравченка, керівника «Просвіти» Луганщини Володимира Семистяги. Звучали пісні на вірші Івана Низового.
– Як боляче, Ваню, що ти зараз не з нами!.. Як сумно від того та важко!.. – зверталася до свого друга Низового поетеса та журналіст Тетяна Дейнегіна.
– Я впевнена, що Ваня зараз з нами, бо ми всі відчуваємо його присутність та ласкаву посмішку… – казала Лідія Кривошея, директор Сватівської гуманітарної гімназії ім. Сосюри.
Та все ж важливішого звучання за звучання щирості найріднішої людини не могло бути. Йдеться про Лесю Низову, доньку Івана Даниловича. Вона – філолог за фахом, очолює редакційно-видавниче відділення Луганського університету внутрішніх справ ім. Е.Дідоренка, є підполковником міліції.
– На жаль, за життя ми не встигаємо зробити все і багато чого розуміємо, коли дорогої і святої серцю людини вже немає поруч, – зізнається донька поета. – Останні два роки я намагалася надолужити все те, що прогаяла раніше, все те, у чому не допомагала татові, гадаючи, що ми з ним ще все встигнемо… Я дуже вдячна друзям тата, які завжди підтримували його і допомагали в усьому, навіть у видавництві книг. Я дуже вдячна Володимиру Просіну, народним депутатам Олені Бондаренко та Олександру Стешенку і багатьом-багатьом іншим близьким людям, які завжди щиро були поруч з ним, а тепер – так само щиро поруч зі мною та моєю мамою. І я знаю, що разом ми зможемо зробити так, аби пам'ять про Івана Низового жила…
Народний депутат Олександр Стешенко в день відкриття меморіальної дошки пообіцяв продовжити справу вшанування пам'яті поета.
– Якщо місцева влада не матиме заперечень і не чинитиме нам ніяких перепон, то до кінця цього року ми обов'язково встановимо в дорогому серцю поета місті Сватове пам'ятник Івану Низовому. Він заслуговує на те! – зазначив Олександр Стешенко.
…На мальовничих сватівських просторах поет дихав, тут він лікував свої душевні рани, тут він сумував та радів, плакав та сміявся, але зцілювався всеціло, – принаймні саме так завжди говорив Іван Данилович, і так зараз говорять його близкі та рідні.
Разместил 12/01/2012 admin Зліва направо: луганська поетеса Тетяна Дейнегіна, народний депутат Віталій Курило, народний депутат Олександр Стешенко, донька Івана Низового Леся, Володимир Просін – громадський діяч та поет, голова луганської «Просвіти» Володимир Семистяга
Немає коментарів:
Дописати коментар